ЯКИЙ СТАН Є ЕТІОЛОГІЧНИМ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ВТОРИННОЇ ЕКСКРЕТОРНОЇ НЕДОСТАТНОСТІ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ? видео инструкция

ЯКИЙ СТАН Є ЕТІОЛОГІЧНИМ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ВТОРИННОЇ ЕКСКРЕТОРНОЇ НЕДОСТАТНОСТІ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ?

Яка відповідь є правильною?

  • хронічний панкреатит
  • гострий панкреатит
  • рак підшлункової залози
  • жовчнокам’яна хвороба

Етіологічні фактори вторинної екскреторної недостатності підшлункової залози

Вторинна екскреторна недостатність підшлункової залози (ПЕПЗ) виникає, коли ураження органів поза підшлунковою залозою призводить до порушення відтоку панкреатичного соку та розвитку ферментної недостатності. Основними етіологічними факторами вторинної ПЕПЗ є:

  1. Хронічний панкреатит
  2. Гострий панкреатит
  3. Рак підшлункової залози
  4. Жовчнокам’яна хвороба

Всі ці стани порушують відтік панкреатичного соку різними механізмами:

* Хронічний панкреатит викликає фіброз і запалення підшлункової залози, що поступово звужує панкреатичні протоки та ускладнює відтік соку.
* Гострий панкреатит часто призводить до набряку та запалення підшлункової залози, які можуть викликати закупорку панкреатичних протоків.
* Рак підшлункової залози зазвичай викликає обструкцію панкреатичних протоків безпосередньо шляхом росту пухлини або інвазії в протоки.
* Жовчнокам’яна хвороба може призвести до міграції каменів у спільний жовчний проток і подальшої обструкції панкреатичного протоку, особливо у випадках великих каменів або холедохолітіазу.

З перерахованих варіантів найбільш правильним варіантом є хронічний панкреатит. Це захворювання є найчастішою причиною вторинної ПЕПЗ, оскільки воно поступово призводить до фіброзу та обструкції панкреатичних протоків. Інші стани також можуть викликати вторинну ПЕПЗ, але хронічний панкреатит є найбільш поширеним етіологічним фактором.

Знання етіологічних факторів вторинної ПЕПЗ є важливим для лікарів, оскільки це допомагає встановити правильний діагноз і розробити план лікування. Точна діагностика та своєчасне лікування основного захворювання мають вирішальне значення для запобігання або зменшення тяжкості ферментної недостатності та її наслідків для здоров’я.